Особисте

Говорити про щастя…

Говорити про щастя…

29.04.2016

Коли я слухала інші лекції з проекту «Лекторій», що вже вийшли в ефір, то думала про те, як же люди вміють гарно і послідовно говорити, розкривати суть обраної теми!

Але коли я записувала свою програму, то не знала, що вона буде зовсім не такою, як, можливо, очікували редактори Українського радіо.
Усе пішло не так вже з 5-ї хвилини перед мікрофоном, бо лекція перетворилась у сповідь. Я говорила про те, що знають лише мої найрідніші люди, ділилась тим наболілим, що так довго тримала в собі і не дозволяла промовляти вголос.

Запис зупиняли кілька разів, бо мій внутрішній стан і сльози не давали говорити... Чому ж тоді я вирішила бути відвертою? Напевно тому, що прийшло розуміння того, що життя минає швидше, ніж ти думаєш. А, може, тому, що я вже не боюсь бути не зрозумілою в чиїхось очах. Чи тому, що я мусила про це поговорити, аби не тримати більше в собі.
Чи стало мені легше після цього? Ні, ще не стало. Але я впевнена – коли почую свій голос в ефірі, то розпочну новий відлік життя, отримаю нових друзів та поставлю всі крапки над «і» для тих, хто вважає мою життєву позицію слабкою.

Цей ефір, сподіваюсь, пояснить, чому я ціную кожну хвилину життя…

Зі мною плакала й Аліна Акуленко. Але чому плакала вона, тоді мені ще було не зрозуміло…