«Не чіпай розетку – там напруга», «Одягни шапку, бо захворієш», «Не пий холодну воду, бо горло заболить», «Не дивись радянські фільми – бо …», бо ЩО????? Що станеться з людиною, якщо вона напередодні Нового Року перегляне «Іронію долі»????

Перш ніж кричати «не можна», «заборонити», «знищити», «закрити», «зупинити», давайте подумаємо, а чи справді «не можна»…? Чи так це вже небезпечно? Що ми матимемо натомість?

Невже історія не вчить нас тому, що, навмисне викорінюючи усталені традиції, забороняючи їх, вони саме тому й залишаться в нашому житті, хоч і набувши дещо нових форм? Наприклад, древнє свято Івана Купала існує поруч із циклом християнських свят. Ялинка і дідух мирно сусідять в одній хатині…

То чому ж хтось вирішив, що радянські фільми не можуть жити в ефірі разом із, наприклад, американськими фільмами? Чи від останніх шкоди менше? Більшість українців не слідкують за висловлюваннями Тализіної, і, може б не дізнались ніколи, що вона щось там про щось сказала… Людина має право на свою власну думку і також на її зміну. А забороною фільму українська влада тільки підтверджує протилежне, та ще й навмисне акцентує увагу на таких висловлюваннях.

Схожа ситуація вряди-годи відбувається в соціальних мережах: не може хтось знайти мову – «забанити»! Не шукати аргументів, не вислухати думку іншого, а просто «забанити», аби не виходити зі своєї зони комфорту. Я думаю, що це йде з дитинства: я не буду з ним дружити, бо він мене ображає :) .

Але чи довго ми зможемо різного роду заборонами відокремлювати навколишній світ від суспільства, або ж суспільство від навколишнього світу?! Нам, нашим батькам, дітям та онукам в ньому жити і, значить, необхідно навчитися уникати небезпек так само, як батьки вчать своїх діток ходити, читати, писати, пізнавати світ. Рано чи пізно дитина дізнається, що ніж гострий, вогонь обпалює, а з дивана боляче падати. Але ж маля не дізнається цього всього, якщо буде оточене заборонами…

То невже законотворці думають, що зможуть постійно контролювати свідомість українців постійними заборонами? Це лишень створить психологічну травму, бо, пригнічуючи свободу особистості, розвиваються загальносуспільні комплекси, дуже вигідні для владних кіл. У нас вже з’явилося стільки заборон, що ми не встигаємо їх всі запам’ятати.

Я думаю, що високопосадовцям необхідно просто полюбити людей, визнати за ними право вибору, або, як мінімум, дати їм альтернативу будь-якій забороні, і вона, ця альтернатива, має бути обґрунтована і якісна!

Бо ось така заборона нагадує мені поведінку цілком здорової людини, яка шукає в себе болячки там, де їх немає, а потім тужить та ще й рідних лякає… То, може, не варто шукати біди там, де її немає?

А парадокс усієї цієї ситуації полягає в тому, що саме зараз відбувається те, чого влада так боялась: шалених обертів набирають перегляди свіжозаборонених радянських фільмів на багатьох сайтах. Словом, саме там, де влада не може контролювати весь контент.

Я думаю, що там, де можна обійтися без заборон, не потрібно їх вигадувати.

Звісно, набагато легше просто взяти й заборонити фільм, пісню, книгу тощо, аніж створити її сучасну альтернативу, причому набагато якіснішу, таким чином давши людям право вибору!

Надзвичайно важливо в даній ситуації забезпечити всі необхідні умови для створення якісного українського кіно-продукту, тоді необхідності в забороні не буде як такої, оскільки глядач сам захоче дивитися рідний, якісний, модний, сучасний контент.