Про що не написали на сайті відомства та що не було висвітлено пресою? І, можливо, це «щось» не було би помічено, якби не плітки та сумніви, які змусили мене бути присутньою на всіх без винятку засіданнях Міністерства, що були пов’язані з призначенням директора такого важливого для України інституту…

Усе починалось дуже прозоро та зрозуміло. На сайті Верховної Ради України був опублікований наказ Міністерства культури України «Про затвердження Порядку організації і проведення конкурсу з визначення кандидатів на посаду директора Українського інституту книги». Також був оприлюднений затверджений наказом Міністерства (15.03.2017), зареєстрований в Міністерстві юстиції України (19.04.2017) ПОРЯДОК організації і проведення конкурсу з визначення кандидатів на посаду директора Українського інституту книги

12 травня на сайті Міністерства культури України оголошено про проведення конкурсного добору на посаду директора державної установи «Український інститут книги» та добору кандидатур від громадських об’єднань у сфері культури

14 червня відбувається жеребкування для відбору кандидатур від громадських об’єднань до складу конкурсної комісії

На цьому етапі все було чесно, прозоро, з дотриманням процедури та законодавства України.

30 червня відбувається перше засідання конкурсної комісії з проведення конкурсного добору

І саме з цього засідання починається «історія»....

Комісія складається з 6 представників від громадських об’єднань, що були обрані шляхом жеребкування:
– Богдан Іван Володимирович;
– Залевський Вадим Євгенович;
– Красовицький Євген Олександрович;
– Пучков Андрій Олександрович;
– Сінченко Олексій Дмитрович;
– Татух Уляна Юріївна.
Також до складу комісії увійшли 3 представники європейських інституцій:
– Тайхманн Сюзанне, заступник директора Goethe-Institut в Україні;
– Ржегоржікова Луціє, директор Чеського центру у Києві;
– Вензовська Катажина, заступник директора Польського Інституту у Києві
(голова комісії).

Питання, що були на порядку денному: розгляд документів кандидатів та рішення про допущення до конкурсу, визначення способу голосування та порядок проведення другого засідання щодо презентації кандидатами своїх програм.

Непорозуміння №1. Прозорість. Перший дзвоник!

Було вирішено, що в цей день кожен кандидат матиме регламент 15 хвилин для презентації та 15 хвилин для питань-відповідей, комісія голосуватиме відкритим способом. Єдине питання, що не було порушене – це питання прозорості…. Звісно, я порушила питання присутності громадськості та преси і… Моє здивування!!! У той час, як українська сторона не вбачила нічого особливого в публічності, наші іноземні колеги засумнівалися у доцільності і в певній мірі були проти такої відкритості, але на підтримку мені прийшли працівники Міністерства, які сказали, що, згідно законодавства України, все має бути прозоро… Це й стало вирішальним у допуску громадськості та преси до засідання.

Наступне засідання було вирішено провести аж 13 липня, у зв’язку з тим, що члени комісії мають ознайомитися з програмами кандидатів. Особливо багато часу це потрібно іноземним колегам, бо потребують переклад програм кожного кандидата. Ну, ні в кого заперечень не було. Час пішов, члени комісії розійшлись сумлінно виконувати свої обов’язки.

Але вже на цьому засіданні я відчула, що треба бути дууууже уважною…

Непорозуміння №2. Плітки

Уже після засідання, що відбулось 30 червня, почали ширитися чутки, здогадки і версії. Якщо підсумувати, то можна визначити їх як одну велику плітку (просто з різними варіаціями). Отже, основних кандидатів, що пройдуть конкурсний відбір і будуть подані на розгляд Міністерства, є троє: Акуленко Аліна, Кононенко Олексій та Терен Тетяна (послідовність прізвищ подана за абеткою).

Звісно, що інших кандидатів сприймали не менш серйозно. Але за Тетяною Терен ще був «шлейф» плітки, що вона є лобі заступника Міністра культури України, який вмовив її подати кандидатуру на цю посаду, й вона в останній день подала документи, бо не готувалась заздалегідь до такого. Забігаючи наперед, скажу, що у своїй презентації Тетяна не раз підкреслювала, що питанням вивчення ситуації на ринку вона займається всього два тижні. Комісію, яка, можливо, й не знала про кулуарні розмови, це не здивувало. А от у представників громадськості, які вже чули різні розмови, це викликало певні пересуди… Проте комісія має обрати (згідно положення, між іншим), кілька кандидатур, а вже міністерство буде приймати рішення, кого ж із кандидатів обрати директором Українського інституту книги.

Скільки має бути кандидатур, не прописано точно. Але, згідно того ж Положення, не передбачалося, що може бути одна кандидатура, бо комісія може лише рекомендувати кандидатури, а не вирішувати остаточно, хто ж має стати директором. Тож і «пристрастей» не було, бо комісія не визначає переможця, а рекомендує кандидатів у переможці… Ой, якими наївними були ті, хто вірив у закон і прозорість! Але давайте про все поступово…

13 липня
Кандидати на посаду один за одним заходять у залу засідань для захисту своїх презентації. Для рівності усіх кандидатів передбачено, що вони не мають бачити захист іншого. Але вже на перших секундах засідання, під час виступу Аліни Акуленко, відбувається порушення правил, а саме: один із присутніх від громадськості виходить у прямий ефір на своїй сторінці у мережі «Фейсбук». На моє прохання припинити порушення реакція відсутня, тож я вимушена була зупинити засідання та оголосити про порушення. Порушника просять припинити трансляцію, але для цього потрібно було зупинити виступ кандидата. Звісно, частина презентації вже стала доступною широкому загалу.

Непорозуміння №3. Переклад

Далі все проходило добре і спокійно, кожен кандидат презентував свою програму та відповідав на питання. Єдине, що особисто мені було не зрозуміло: чому перекладач не перекладала більшої частини того, що відбувалося? Уже в той момент я зрозуміла, що одного члена комісії ми втратили…

Прослухавши всіх кандидатів, вже було зрозуміло, що є два лідери: Аліна Акуленко та Тетяна Терен. А стосовно третього – були різні варіанти. Адже з Кононенком тепер могли конкурувати Хома і Герасимова. Питання залишилося відкритим: хто ж третій кандидат?

Але поки-що все ще нічого… Війна за прозорість почалась за кілька хвилин… Ох, не знала я тоді, що одночасно треба було відкривати і другий фронт: за законність!!!

Непорозуміння № 4. Європейські цінності

Повернемося до засідання 30 червня, під час якого члени комісії проголосували за те, що преса та громадськість можуть бути присутні 13 липня не лише під час виступів кандидатів, а й при обговоренні та голосуванні за кандидатури, які будуть рекомендовані Міністерству. Так от! Частина цього пункту хутко зникла при складанні протоколу, тому пресу і громадськість попросили вийти з зали!!! Я знову-ж таки порушую питання щодо прозорості, але в цей момент бачу вираз обличчя європейських гостей і відчуваю, що наші розуміння прозорості кардинально різні... Овва! Тоді я прошу залишити хоча б операторів…. Нііі! Не дозволяють!!! Ну, тоді я прошу залишити тільки увімкнені камери без операторів…. ВАУ!!! Європейські колеги ПРОТИ!!!??? У цей момент на допомогу мені приходять члени комісії-українці та працівники Міністерства. Усі гуртом, ми намагаємося пояснити цим європейським демократам, що засідання і так записуватиметься на відеокамеру Міністерства, тож питання стосується лише кількості камер!

Ржегоржікова Луціє: «Я ХОЧУ, щоб було закрито… Чи можна вимкнути камери?». Мається на увазі й міністерська камера теж.
Представники Міністерства: «НІ, не можна».

Голова комісії ставить питання на голосування: чи можна дозволити увімкненим камерам (без операторів) залишитися в залі, чи ні! Сказати, що я була в шоці – це не сказати нічого!!! Комісія голосує:
– 6 членів комісії (українці) – «ЗА»;
– Тайхманн Сюзанне – «УТРИМАЛАСЬ»;
– Ржегоржікова Луціє та Вензовська Катажина – «ПРОТИ».

Рішення прийнято. Камери лишаються в залі! УРА!!! Європейські цінності не перемогли.

Непорозуміння № 5. Рішення комісії – порушити законодавство!!!

Комісія залишилася в залі засідань без громадськості, без преси. Тільки члени комісії, секретар від Міністерства культури України й три камери.
Отже, представники громадськості чекали в холі на рішення комісії щодо кандидатур, рекомендованих Міністерству.

53 хвилини напруги з однієї сторони і спокою з іншої, бо дві кандидатури були зрозумілі вже всім… Ось! Уже! Нарешті! Із зали засідань вийшов секретар. Рішення прийнято: Терен Тетяна! А хто ще? Питання зависло у повітрі… Тільки одна кандидатура, бо жоден із решти кандидатів не набрав необхідної кількості голосів... «Як це так?» – питає громадськість. «Нуууу, ще була Аліна Акуленко, вона була друга за рейтингом, і комісія прийняла рішення рекомендувати ОДНОГО кандидата» …!!!

Без відповіді залишилось питання «Чому комісія прийняла рішення взяти на себе функцію Міністерства культури України щодо вибору одного кандидата з кількох, як це про писано В Положенні?».

Уже пізно вночі я передивлялася відео з обговорення…

Я шукала відповідь: чому порушили процедуру та що хотіли приховати члени комісії, що так наполегливо і відверто голосували проти відкритості?
Тобто, згідно з правилами Положення про роботу комісії, вона мала подати на розгляд Міністерства щонайменше дві кандидатури, що набрали найбільшу кількість голосів: Терен та Акуленко. Чому вирішили не виконувати умови законодавства? Чому іноземні члени комісії не бажали бачити камери і свідків свого обговорення?

Цей відеозапис – це 53 хвилини, що змінили справедливий хід історії обрання директора Українського інституту книги…

1. На початку обговорення секретар комісії (представник Міністерства) оголошує правила гри: кандидат, що набере 4 голоси\є автоматично вважається рекомендованим Міністерству. Зауважу, що ці слова не означають, що кандидати, що набрали меншу кількість голосів, не можуть бути рекомендовані.

2. Красовицький Євген першим взяв слово при обговоренні кандидатури Акуленко Аліни. Головною причиною його критики стала відсутність у програмі даного кандидата законодавчих ініціатив. Можливо, це й збіг обставин (хочу в це вірити вірити), але порушення конфіденційності виступу кандидатів відбулось саме під час виступу пані Аліни, і ніким іншим, як батьком члена комісії Євгена Красовського – Олександром Красовським, директором видавництва «Фоліо».
Ще слід зауважити, що цей член комісії мав настільки категоричну позицію «ПРОТИ» Аліни Акуленко, що більше НІХТО з кандидатів не удостоївся такої його наполегливої позиції: НІ і ВСЕ! Крапка!!! Було видно, що програму кандидата він не читав і його фантазія щодо відсутності тих чи інших пунктів – це ЯК ЖЕ ТАК!!! Ай-ай-ай!!!

У двох словах обговорення кандидатури Аліни Акуленко виглядало як погане судове засідання: проплачений, але не «підкований» прокурор Красовицький та зважені, виховані адвокати (всі решта членів комісії). Навіть коли Вадим Залевський вказав пану Євгену на пункт програми, де чітко прописані законодавчі ініціативи, наш «прокурор» продовжував стояти на своєму: не достатньо!

3. Усі як один говорили, що Аліні не вистачило часу, аби деталізувати свою програму! Дурний вам брат, шановні експерти! Чому пані Аліну відпустили на 9 хвилин раніше відведеного часу?! І вже на сторінках мого блогу я хочу спитати членів комісії: якщо вам не вистачило протягом 15-ти хвилин презентації якоїсь інформації, то чому не уточнили після презентації, у спеціально відведений для таких моментів час?! Чому відпустили кандидата, що не використав свій час згідно з регламентом? Може, не хотіли уточнити? Тобто, ви не спитали, а кандидат залишився винний, що не вгадав, чого вам не вистачить для прийняття рішення??? Як це розуміти? І, врешті-решт, чому від вашої непрофесійності та неуважності ви позбавили кандидата бути рекомендованим Міністерству???

Далі все було тихо й мирно… Спокійно, розважливо… без емоцій (особливих). І ось настав момент істини голосування:

– Терен Тетяна – 5 голосів;
– Акуленко Аліна – 3 голоси;
– Герасимова Оксана, Кононенко Олексій, Хома Олег – по 2 голоси;
– Даниленко Володимир, Кузан Василь, Мураховський Анатолій, Семків Ростислав не набрали жодного голосу.

Тепер запитання: чи було кілька кандидатур для того, щоб виконати умови положення про комісію? Так! Чому не виконали? Питання залишається відкритим.

Саме такі дрібнички, як порушення положення, плітки та упередженість зробили перемогу Тетяни Терен не зовсім чистою. А шкода! Бо на мій суб’єктивний погляд, пані Тетяна могла би перемогти й у випадку дотримання процедури, визначеної законодавством. Не розумію, чому її позбавили такого права? Кому було вигідно залишити цей шлейф за молодою дівчиною, яка щиро визнавала, що не має досвіду керівної роботи, що питанням створення Українського інституту книги займається лише останні два тижні, але має потенціал і бажання працювати…

Я познайомилася з Тетяною тільки в день її захисту на комісії. Вона справила на мене дуже позитивне враження: молода, в міру амбіційна, відкрита дівчина. Після її виступу вже ні в кого не було сумнівів, що є два претенденти – Акуленко Аліна та Терен Тетяна. Обидва сильні і достойні. Є ці два кандидати, і є решта семеро… Тому сумнівів не було. І, якщо до початку захисту говорили про трьох кандидатів, яких комісія подасть на розгляд, то мені дуже шкода, що пані Тетяні Терен не дали можливості перемогти з дотриманням всієї процедури. А це серйозне порушення вкупі з плітками так і залишить її перемогу з присмаком …

Переможець-то є, але чи є відчуття перемоги?

У мене все…