Сукупність культур світу створюють загальнолюдську (світову) культуру, зберігаючи свої неповторні, унікальні та незамінні цінності. Нації проходять через тисячолітні історичні процеси, що впливають на мову, звичаї, мистецтво. Вони змінюються, доповнюються, а інколи знищуються. Але нації, що, попри величезний тиск, змогли відстояти своє право на унікальність, заслуговують на повагу.

Українська культура та мистецтво не виняток. Тож, починаючи з цієї публікації, час-від-часу публікуватиму цікавинки, що мають показати спільне і відмінне різних культур. Писати багато не буду – ілюстративний матеріал скаже більше за мене.
Сьогодні почну з двох видів декоративного розпису: заліп’єнського малярства та петриківського розпису.

Що спільного:
Традиція петриківського та заліп’єнського розпису прослідковується з ХІХ століття. Багаті рослинні орнаменти об’єднують їх. І в селі Петриківка (Дніпропетровська обл., Україна), так і в селі Заліп’є (Польща) Розписом декорували інтерʼєри та екстерʼєри будівель, меблі, господарський реманент тощо. У обох випадках прослідковується взаємозвʼязок розпису з вишивкою, килимарством, керамічним мистецтвом, різьбярством регіонів їх побутування. В обох випадках локальна художня традиція функціонує у двох формах – стінопису й малювання на папері, картоні, ДВП.

Що відмінного:
Для розпису с. Заліп’є характерним є невелика кількість дрібних eлeмeнтів, що заповнюють простір: «травинок», «косиць» тощо, щедро присутніх у петриківському розписі. Квітково-орнаментальні композиції в більшості своїй укрупнені, тло щедро заповнене. Майстри в Заліп’ї користувались пензликами з кінського волосу та шматочків березової кори. У Петриківці ж для створення переважно тендітних ліній основними інструментами були пальці майстра та пензлики-«кошачки».

У колористичній побудові творів майстрів заліп’єнського розпису є протилежність, контраст, боротьба теплих і холодних тонів. Бачимо наявний яскравий колорит, поєднання комплементарних кольорів. Але при цьому не порушується загальна цілісність твору. Митці створюють мальовки як на тлі білого кольору, так і на фоні інших кольорів (зокрема, жовтому, коричневому, синьому). А традиційний петриківський розпис ми знаємо на білому тлі.

У петриківському розписі, на відміну від заліп’єнського розпису, в сюжети вдало вписані зооморфні та орнітоморфні елементи (півні, курочки, індики тощо).
З 20 червня по 27 липня в будинку Центру Української Культури та Мистецтва відбувається виставка «У вінку нев’янучих традицій»

До експозиції увійшли: петриківський декоративний розпис Слобожанщини, Малопольське Заліп’єнське малярство та мальована кераміка Гуцульщини, про яку напишу згодом.

Час роботи виставкових залів: пн-пт 10:00 – 19:00; сб 10:00-18:00; неділя – вихідний.
Адреса: м. Київ, вул. Хорива, 19-В (ст.м. Контрактова площа, вихід в бік В.Н. Валу) зв’язатися з організаторами можна по телефону 044 425 12 66

Чекаємо киян та гостей міста на власні очі побачити спільність та відмінність культур, а головне насолодитися неймовірним вінком нев’янучих традицій!

Вчити особливості культур різних народів та етносів – це поважати себе в цьому полікультурному світі!
Давайте вчитися разом!

Ще кілька цікавих посилань на мальоване село Заліп’є
15 світлин із польського села Заліп’є, де завжди квітує весна
Zalipie. Історія мальованого села

Друзі, при написанні цього матеріалу я, на жаль, не знайшла розлогих, а головне якісних репортажів про селище Петриківка. Буду дуже вам вдячна, якщо ви такі знаєте й поділитесь посиланнями зі мною:)!

А поки що дарую вам посилання на виставки, що відбувалися у Центрі Української Культури та Мистецтва

"Минуле в сучасному" 16-30 грудня 2012
Петриківський розпис Марфи Тимченко 08 червня - 07 липня 2012 р.
«Петриківка – душа України»20 січня – 10 лютого 2015 року
Фотозвіт з відкриття виставки "У вінку нев’янучих традицій"